Багатьом країнам світу притаманні проблеми соціально-незахищених верств населення, які вони цілком успішно вирішують. Зазвичай, головна роль у вирішенні цього питання належить державі. Адже вона бере участь у регулювання інвестиційними процесами соціального житлового будівництва, а державний бюджет є основним джерелом фінансування будівництва соціального житла.
Внаслідок світової фінансової кризи і наступну за ним рецесією для все більшої частини населення в країнах Європи, доступ до гідного і фінансово доступного житла став ще більш ускладнений. Люди з низьким і середнім рівнем доходу витрачають на оплату житла більше 40% свого наявного доходу. Внаслідок цього обмежуються кошти на інші основні потреби життєдіяльності, такі як продукти харчування, охорона здоров’я, одяг і транспорт.
Соціальне житло є невід’ємною частиною системи житлового господарства, створеної для того, щоб задовольнити потреби тих, хто не може конкурувати на ринку, не має можливості стати домовласником або зняти гідне житло в умовах приватного ринку. Коли виникають складності в секторі житла, яке не здається в найм, а також в секторі приватного житла, що здається в оренду, попит на доступні варіанти житла збільшується. Для того щоб соціальне житло стало фінансово доступним, ця частина системи житлового господарства зазвичай отримує різноманітні форми підтримки від держави і залежить від недорогого фінансування.
Основними проблемами, з якими стикаються країни, є дефіцит фінансово доступного житла і зростання потреб у безпечному, гідному і фінансово доступному житлі. У минулому соціальний житловий фонд міг використовуватися для надання житла вразливим і малозабезпеченим групам населення в більшості держав. Однак домогосподарства із середніми доходами, а також домогосподарства, що відносяться до середнього класу, відчувають потребу соціального житла. З’являються нові соціально-незахищені прошарки суспільства, в їх числі люди похилого віку та молодь. Навіть в країнах з усталеними традиціями забезпечення соціальним житлом й значними соціальними житловими фондами попит на соціальне житло не задовольняється. В черзі на отримання соціального житла стоїть велика кількість людей. В більшості європейських держав, що входять до регіону Європейської економічної комісії ООН провели серйозну переоцінку поточної політики в сфері житлового господарства в спробі скоригувати її щодо майбутніх потреб в житлі і попиту на нього.
У період, що передував світовій фінансовій кризі 2008-2009 рр. Європейські держави в більшості випадків відмовлялися від надання соціального житла на користь надання цієї можливості ринку. Більш ніж за 30 років дерегулювання соціального житлового фонду в Західній Європі кількість одиниць соціального житла значно скоротилася. На першому етапі переходу в країнах Південно-Східної Європи, відбулося майже повне скорочення участі держави в житловому секторі. Державне житло було приватизовано. Незважаючи на те, що останні тенденції свідчать про те, що держава грала активнішу роль у регулюванні інвестиційних процесів в цій сфері, ефективні ринкові відносини розвивалися дуже повільно, і внаслідок цього будь-яка спроба впровадити важливі програми в сфері соціального житла ставала неможливою навіть до початку кризи. Інвестування в соціальне житло стали важливою частиною плану відновлення в ряді країн в Європі безпосередньо після кризи (2008–2009 рр.). За даними Європейського парламенту, витрати на соціальне житло в якості процентної частки валового внутрішнього продукту держав Євросоюзу різко збільшилося в період між 2007 і 2008 роками, після чого було зроблено менш швидкий, але тим не менш позитивне зростання. Однак це зростання не було достатнім, для того,щоб компенсувати спад в забезпеченні соціальним житлом і скорочення соціального житлового фонду. Збільшення фінансування і забезпечення житлом не змогли задовольнити зрослі потреби в соціальному житлі. Навіть в країнах, в яких на соціальне житло виділяються значні державні кошти (наприклад, Франція і Великобританія), списки очікують черги на житло дуже великі. Погіршилися і соціоекономічні умови для значної частини населення; це призвело до того, що називають “несподіваний зовнішній споживчий шок” (в європейському контексті). Після початкових інвестицій кошти, вкладені в соціальне житло, скоротилися. В зв’язку з цим можна зауважити, що недостатнє фінансування і обмежений доступ до нього є значною проблемою для подальшого функціонування сектора соціального житла.
